Я ніколи не любила Новий Рік... А особливо враховуючи те, що цілий 2009 рік був дуже вдалим, я не хотіла, щоб він закінчувався й не відчувала бажання зустрічати новий, ще невідомий 2010 рік. Тим не менш, виявилось, що Новий Рік можна зустріти безболісно та навіть дуже приємно, якщо поруч є чудові люди :)
Цей Новий Рік став історичною подією у моєму житті не лише тому, що я дещо змінила своє ставлення до цього свята, але й тому, що я вперше побувала у селищі міського типу. У Польщі існують лише міста та села (я лише недавно дізналась, що 1954 року таки було введено ще одну категорію місцевостей, аналогічну радянським смт, але вони проіснували лише до 1972 року, щоб знову стати містами та селами), тому мені важко було зрозуміти, в чому ж полягає різниця між маленьким містечком та смт. Деякі критерії звісно існують, але думаю, що вони у великій мірі умовні, адже найменше місто України (Угнів) має менше тисячі населення, а смт Новгородське, в якому я зустріла Новий Рік - майже 12 тисяч.
Селище було засноване у кінці 19 сторіччя. Спочатку воно було німецькою колонією при чавуноливарному та механічному заводах, які були запущені 1894 року та називалось Нью-Йорк (начебто тому, що дружина засновника заводу була американкою). За радянських часів ці підприємства перетворилися у машинобудівний завод, 1938 року Нью-Йорк отримав статус селища міського типу, а 1951 року отримав нову, слов'янськішу назву - Новгородське. Селище підпорядковується Дзержинській міській раді, а водночас знаходиться всього декілька кілометрів від Горлівки. Зараз головним підприємством Новгородського є Дзержинський Феноловий Завод, який мені вдалося сфотографувати разом з автозаправкою, яка свідчить про те, що мешканці селища все ж таки пам'ятають і пишаються його давньою назвою :)
У Новгородському, залежно від району, можна побачити приватні будинки з городами та господарськими тваринками (з яких мені особливо запам'яталися курки) як також міську забудову. У селищі є навіть дев'ятиповерхівка. Одна. Другу так і не було добудовано.
Я ще не бачила жодної місцевості у Східній Україні, в якій не було б пам'ятника Леніну. У Новгородському їх щонайменше два - один у парку, а інший на території фенолового заводу. На жаль, стан місцевого Леніна відображує стан цілого селища. Прикро було дізнаватися про речі, які колись там знаходились, а зараз не видно жодного сліду їхнього існування. Машинобудівний завод, якому селище завдячує своє виникнення, зараз практично не існує. Після поїздки на електричці у Новгородське та назад у мене склалося враження, що більшість жителів селища їздить щодня на роботу та навчання у Донецьк. З огляду на кризу навіть феноловий завод не працює на повну потужність - з одного боку це з користю для екології та здоров'я місцевого населення, але з другого - у селищі насправді важко знайти роботу.
Біля ставку у Новгородському раніше знаходився піонерський табір. Зараз не лишилося навіть фундаментів від корпусів, у яких ще недавно відпочивали діти, розібрано також міст, який вів до табору через струмок. Це місце досі досить гарне й затишне, але сумно усвідомлювати, що поступово воно занепадає. Але ж треба вірити в краще, тому сподіваюсь, що селища, такі як Новгородське, почнуть відроджуватися, можливо з'явиться екологічно чистіша промисловість та діти знову зможуть приїжджати відпочивати на Донбас :)
І все ж таки шкода, що назву селища було змінено. Доведеться все ж таки летіти у Америку, якщо захочеться побувати у Нью-Йорку.
Немає коментарів:
Дописати коментар