пʼятницю, 29 січня 2010 р.

Чому варто їздити на Азовське море взимку?

Моє ставлення до моря ще з дитинства було дуже упередженим. Я майже щороку їздила з батьками на Балтійське море, яке асоціювалося у мене з нудними курортами, натовпом людей, гучною музикою та бездіяльністю. Тому я ніколи не ставила собі за мету побувати на морі в Україні. Але у червні минулого року я вирішила, що перебуваючи 120 км від моря, варто все ж таки до нього з'їздити. Таким чином я вперше потрапила на Азовське море. На питання, чи мені сподобалось, можу відповісти, що з тих пір я встигла побувати на Азовському морі вже 13 разів і стала його великою прихильницею :)


Азовське море є унікальним з багатьох причин. По-перше, Азовське море наймілкіше у світі - його глибина не перевищує 14 м (для порівняння - максимальна глибина Чорного моря: 2210 м). По-друге, воно є найбільш континентальним - тобто воно найбільш віддалене від океану серед усіх морів світу. По-третє, води Азовського моря містять відносно мало солі, тому воно легко замерзає, особливо уздовж північного узбережжя. Це створює неповторну можливість прогулятися по зимовому морю :)


На початку січня лід був ще не достатньо товстим для того, щоб впевнено по ньому ходити. Якби я не знала, що у Маріуполі море зовсім мілке, я б навряд чи наважилась на таку прогулянку. Дуже цікаво було ступати по крижинках різних форм та розмірів, однак додому я поверталась у мокрому взутті :) Море тільки починало замерзати - лід сягав приблизно 200 метрів від берега. В таких умовах ходити по морю досить небезпечно без достовірної інформації про глибину, хоча мабуть саме тоді, у процесі замерзання, воно найбільш вражає.


Через 3 тижні море було вже покрите міцним льодом і шаром снігу до самого обрію. Блакитне небо та море блискучого снігу можуть моментально підняти настрій, а у мене навіть викликають ейфорію :) Щоправда, особливо при сонячній погоді видно, що безхмарне небо над Маріуполем не зовсім блакитного кольору... У місті розташовані два величезні металургійні комбінати. Один з них (Азовсталь), був побудований у 30-их роках минулого сторіччя на самому березі Азовського моря. Ця локалізація виявилась дуже невдалою. У море щорічно потрапляють мільйони м³ стічних вод, які місять чимало токсичних речовин. Оскільки обмін води між Азовським та Чорним морями триває 60-80 років, забруднення акумулюється в Азові. До того ж, локалізацію комбінату було вибрано без урахування рози вітрів. Внаслідок цього більшість викидів (цей "чудовий" червоний дим, який можете побачити на фотографії) потрапляє над густозаселені райони Маріуполя. Звісно, Азовсталь - це лише одна з декількох екологічних проблем міста, але більше не розповідатиму, адже насправді не все так страшно - і навіть купатися у морі на пляжі біля металургійного комбінату можна, я неодноразово перевіряла це на собі :)


Тим не менш, на узбережжі Азовського моря в Донецькій області можна знайти й екологічно чисті місця. Я нещодавно вперше побувала у Новоазовську - невеликому містечку, розташованому приблизно 40 км на схід від Маріуполя, недалеко від кордону з Росією. Мені вдалося провести там лише півтора години з огляду на проблеми з транспортом (однак влітку кількість автобусних рейсів з приморських курортів до обласного центру значно збільшується), але у мене склалося враження, що Новоазовськ - це справді затишне місце для відпочинку, а водночас не зовсім відірване від цивілізації - все ж таки це райцентр з 12 тис. мешканців.


Якщо ви ще ні разу не були на морі в Україні - раджу вам спочатку з'їздити на Азов, а вже потім на Чорне - так набагато цікавіше :) Я вже встигла познайомитись з Чорним морем, але все одно мені більш до вподоби Азовське - і не знаю, чи основна причина в тому, що воно майже поруч, чи можливо в тому, що я його побачила першим :) Тому подумайте, можливо замість того, щоб зайвий раз їхати в Крим, варто побувати трішки східніше та побачити щось нове? І не лише влітку :)

неділю, 10 січня 2010 р.

Перші враження від Харкова

Я планувала відвідати Харків вже півроку, але через відчуття, що я завжди можу туди поїхати, я довго не могла остаточно зібратися. І, незважаючи на довготривале планування, ця подорож була зовсім несподіваною :) Загальні враження у мене дуже позитивні та Харків точно потрапляє у першу п'ятірку моїх улюблених українських міст, але я ще не можу сказати, що знаю його добре - мені необхідно побувати у великому місті двічі або тричі, щоб почати хоча б приблизно у ньому орієнтуватися. У Харкові я провела всього 16 годин при температурі -15 градусів, після не проспаної ночі у поїзді, тому у моїх спогадах сильно відчуваєтеся бажання поспати та погрітися :) Тим не менш, спробую поділитися своїми першими враженнями від колишньої столиці України...



Харків був заснований козаками у 1654-1655 роках. Існує декілька теорій щодо походження назви міста - найбільш ймовірним вважається, що воно було назване в честь річки Харків (яка протікає по території міста), але більш поширеною є версія про козака Харка (Харитона) - легендарного засновника Харкова, якому навіть споруджено пам'ятник у центрі міста. На відміну від багатьох інших східно-українських міст, які я вже відвідала, у Харків має свою особливу атмосферу та відчувається його історичність. Однією з найвизначніших пам'яток архітектури є Покровський собор (побудований 1689 року, хоча дерев'яна церква на цьому місці стояла практично з самого початку існування міста) та Покровський монастир, заснований 1726 року.


Ще один приклад сакральної архітектури Харкова - Благовіщенський собор, побудований у 1888-1901 роках на місці давнішої, меншої церкви. Я впевнена, що в наші часи ніхто б не дозволив знести старовинний храм, але тоді харків'яни дуже схвально поставились до цієї ідеї. Новий храм, споруджений у візантійсько-руському стилі, є головним собором Харкова.


Харків відомий також площею Свободи, яка вважається найбільшою площею Європи та третьою у світі. Я про це чула ще надовго до моєї поїздки у Харків та мені здається, що у це щиро вірять усі харків'яни. Однак насправді... (харків'янам рекомендується далі не читати, щоб не розчаруватися)... є п'ятою у Європі та дев'ятою у світі. Та все одно площа Свободи вражає своєю величиною та незвичною формою. Вже традиційно на мій блоґ мусив потрапити Ленін... Але на фотографії можна побачити також Держпром - одну з відомих харківських висоток, побудовану у стилі конструктивізму у 1926-1928 роках.


Харків сподобався мені своїми широкими вулицями та проспектами, вони особливо красиво виглядають вночі. Головна вулиця міста - Сумська (щоправда вона веде не в Суми, а в Білгород). На жаль насолоджуватися вечірньою прогулянкою містом було досить важко з огляду на все нижчу температуру та попри це ми вирішили повернутися на залізничний вокзал пішки.


Привокзальна площа також варта уваги - на фотографії можете побачити дирекцію Південної Залізниці з новорічними прикрасами. Сам вокзал також дуже гарний (ззовні чимось схожий на дніпропетровський), хоча всередині нема де присісти, якщо у вас немає квитка на поїзд.
Сподіваюся, що мені скоро вдасться знову відвідати Харків, а тоді напевно зможу поділитися новими враженнями та детальнішою інформацією про це чудове місто :) Якщо ви ще не були у Харкові (можливо також збираєтесь туди вже декілька місяців/років?) - можете бути впевнені, що туди варто поїхати й не один раз. А в наступному дописі напишу про те, куди ми поїхали з Харкова... ;)

неділю, 3 січня 2010 р.

Новгородське

Дорогі читачі мого блоґу (якщо існуєте)! Вітаю Вас з Новим Роком 2010! Бажаю Вам щастя, здійснення мрій та незабутніх подорожей! :)

Я ніколи не любила Новий Рік... А особливо враховуючи те, що цілий 2009 рік був дуже вдалим, я не хотіла, щоб він закінчувався й не відчувала бажання зустрічати новий, ще невідомий 2010 рік. Тим не менш, виявилось, що Новий Рік можна зустріти безболісно та навіть дуже приємно, якщо поруч є чудові люди :)

Цей Новий Рік став історичною подією у моєму житті не лише тому, що я дещо змінила своє ставлення до цього свята, але й тому, що я вперше побувала у селищі міського типу. У Польщі існують лише міста та села (я лише недавно дізналась, що 1954 року таки було введено ще одну категорію місцевостей, аналогічну радянським смт, але вони проіснували лише до 1972 року, щоб знову стати містами та селами), тому мені важко було зрозуміти, в чому ж полягає різниця між маленьким містечком та смт. Деякі критерії звісно існують, але думаю, що вони у великій мірі умовні, адже найменше місто України (Угнів) має менше тисячі населення, а смт Новгородське, в якому я зустріла Новий Рік - майже 12 тисяч.


Селище було засноване у кінці 19 сторіччя. Спочатку воно було німецькою колонією при чавуноливарному та механічному заводах, які були запущені 1894 року та називалось Нью-Йорк (начебто тому, що дружина засновника заводу була американкою). За радянських часів ці підприємства перетворилися у машинобудівний завод, 1938 року Нью-Йорк отримав статус селища міського типу, а 1951 року отримав нову, слов'янськішу назву - Новгородське. Селище підпорядковується Дзержинській міській раді, а водночас знаходиться всього декілька кілометрів від Горлівки. Зараз головним підприємством Новгородського є Дзержинський Феноловий Завод, який мені вдалося сфотографувати разом з автозаправкою, яка свідчить про те, що мешканці селища все ж таки пам'ятають і пишаються його давньою назвою :)


У Новгородському, залежно від району, можна побачити приватні будинки з городами та господарськими тваринками (з яких мені особливо запам'яталися курки) як також міську забудову. У селищі є навіть дев'ятиповерхівка. Одна. Другу так і не було добудовано.


Я ще не бачила жодної місцевості у Східній Україні, в якій не було б пам'ятника Леніну. У Новгородському їх щонайменше два - один у парку, а інший на території фенолового заводу. На жаль, стан місцевого Леніна відображує стан цілого селища. Прикро було дізнаватися про речі, які колись там знаходились, а зараз не видно жодного сліду їхнього існування. Машинобудівний завод, якому селище завдячує своє виникнення, зараз практично не існує. Після поїздки на електричці у Новгородське та назад у мене склалося враження, що більшість жителів селища їздить щодня на роботу та навчання у Донецьк. З огляду на кризу навіть феноловий завод не працює на повну потужність - з одного боку це з користю для екології та здоров'я місцевого населення, але з другого - у селищі насправді важко знайти роботу.


Біля ставку у Новгородському раніше знаходився піонерський табір. Зараз не лишилося навіть фундаментів від корпусів, у яких ще недавно відпочивали діти, розібрано також міст, який вів до табору через струмок. Це місце досі досить гарне й затишне, але сумно усвідомлювати, що поступово воно занепадає. Але ж треба вірити в краще, тому сподіваюсь, що селища, такі як Новгородське, почнуть відроджуватися, можливо з'явиться екологічно чистіша промисловість та діти знову зможуть приїжджати відпочивати на Донбас :)

І все ж таки шкода, що назву селища було змінено. Доведеться все ж таки летіти у Америку, якщо захочеться побувати у Нью-Йорку.