Прогулянка старовинним Черніговом

Під час моєї останньої подорожі до Києва я вирішила провести декілька годин у Чернігові. Вперше я була там ще минулого літа й не зважаючи на те, що тоді мені довелося їхати самій (ніхто не підтримав мою ідею), я залишилась дуже задоволена поїздкою. Будучи в Чернігові вдруге, я вже змогла спробувати себе в ролі екскурсовода, щоправда не знаю, наскільки добре це у мене вийшло :) З погодою нам трохи не пощастило, тому шкодую, що на цьому комп'ютері у мене нема світлин з попередньої подорожі, було б гарніше та яскравіше. Але постараюся довести, що Чернігів вартий того, щоб його відвідати навіть у сірий зимовий день :)

Чернігів відомий передусім своїми церквами (ну й звісно пивом, але я його не п'ю, тому на цю тему нічого не зможу написати) ;) Я десь читала, що у цьому місті знаходиться третина усіх пам'яток домонгольського періоду в Україні. Першою старовинною спорудою, яку я побачила у Чернігові, була П'ятницька церква. Вона була побудована у кінці 12 або на початку 13 сторіччя біля чернігівського торгу. У 17 сторіччі вона була відреставрована у стилі українського бароко й згодом люди почали відносити її саме до цього архітектурного стилю, хоча дослідники вказували, що вона може пам'ятати часи Київської Русі. 1941 року храм був майже повністю зруйнований німецькою бомбою. Під час відбудови виявилось, що П'ятницька церква не схожа на інші пам'ятки давньоруського періоду та що вона є представницею нового стилю, який сформувався наприкінці 12 сторіччя. Влітку бабуся, яка прибирала у церкві, розповіла мені детально про її історію. На жаль я з цього мало запам'ятала, але мені дуже приємно було таке доброзичливе ставлення до звичайної туристки :)

Найстарішим храм Чернігова (і водночас одним з найстаріших, що збереглися в Україні) є Спасо-Преображенський (відомий також як Спаський) собор, якого будівництво почалось у 1030-их роках. Він зберігся до наших часів майже повністю, але на його зовнішній вигляд чималий вплив мали пізніші перебудови. Зокрема вежі були добудовані лише у 18-19 сторіччях, а на місце давніх каплиць добудовано барокові тамбури. Мені досить важко уявити початковий вигляд собору та я навіть не здогадувалась, що наприклад вежі не є його оригінальною частиною - але це скоріш за все тому, що я зовсім не знавець архітектури. Цікаво, що у соборі похований князь Ігор Святославич, той самий, про якого писали у "Слові о полку Ігоревім".

Спаський собор розташований на чернігівському дитинці (Так у княжі часи називалась центральна, укріплена частина міста. У 14 сторіччі ця назва була замінена новою - кремль). Зараз дитинець схожий на затишний парк, у якому стоїть багато церков. Зі східного боку знаходиться Вал з 12 старовинними гарматами.

На цій фотографії можете побачити одну з вищезгаданих гармат та Катеринську церкву. Вона може й не дуже старовинна, як для Чернігова (була посвячена 1715 року), але є яскравим зразком української кам'яної архітектури Лівобережжя тих часів. До того ж, якщо будете йти у напрямку дитинця з центру міста по проспекту Мира, першою побачите саме Катеринську церкву. До 2006 року у ній знаходився музей, а останні 2 роки вона є діючим храмом УПЦ Київського Патріархату. На жаль, це стало причиною конфлікту між Київським та Московським патріархатами, який досі не було вирішено.

На дитинці знаходиться також досить нетиповий пам'ятник Тарасу Шевченку. Ми ж усі звикли до Шевченка у дозрілому віці, який стоїть сумний і задуманий над долею України (і обов'язково з вусами), адже такі пам'ятники можна побачити майже в кожному українському місті. А чернігівський Тарас Григорович молодий, може задуманий, але точно не сумний, і головне - при бажанні можна присісти біля Кобзаря й подивитись йому у очі :)

Інші пам'ятки стародавнього Чернігова розташовані вбільшості уздовж вул. Толстого. Особливо визначні Єлецький монастир 12 сторіччя, Іллінська церква (також 12 сторіччя) та Троїцький монастир, побудований у кінці 17 сторіччя. Але перш ніж подивитися усі старовинні споруди, варто звернути увагу також на цікаві житлові будинки у цьому районі міста. Коли я вперше була у Чернігові, мене дивувало те, що я не бачила жодних багатоповерхівок. Важко було повірити, що я знаходжуся у обласному центрі з 300 тис. мешканців. Але достатньо було зайти на дзвіницю Троїцького собору, щоб переконатися, що типова радянська архітектура у Чернігові таки є, але далеко від історичного центру. Завдяки цьому зберігається затишна атмосфера стародавнього міста з багатьма церквами й різноманітними українськими хатами :)

А на дзвіницю Троїцького собору варто зайти з багатьох причин. Ви побачите чудову панораму Чернігова та околиць міста, річку Десну, а крім того зможете трішки подзвонити дзвіночками :) Якщо ви були у Чернігові 26 лютого 2010 року й чули, що хтось дуже невміло намагається створити нову мелодію за допомогою декількох дзвіночків - скоріш за все це була я :)
Мені одного дня було достатньо, щоб подивитися найвідоміші пам'ятки міста, хоча напевно краще провести там 2-3 дні, щоб не доводилось поспішати. До Чернігова зручно добиратися на маршрутці зі станції метро Лісова (це кінцева Святошинсько-Броварської лінії). Маршрутки ходять доволі часто, а в Чернігові зупиняються біля готелю "Україна" - в самому центрі міста. Їхати всього півтора години, проїзд коштує 30 грн. Тому, якщо ви у Києві й у вас є трохи вільного часу - не забудьте з'їздити у Чернігів :)

Багато вражень від Києва та зовсім трішки політики

За останні 2 місяці я встигла побувати у Києві вже тричі та кожного разу збиралася написати щось цікаве у свій блоґ. Та мене зупиняли дві проблеми: по-перше, важко написати щось оригінальне про настільки велике та відоме місто. По-друге, мої зимові поїздки у столицю відбувались під час важливих політичних подій (два тури виборів та інавгурація нового президента), а мій блоґ мав бути абсолютно аполітичним. Та чим більше я тут пишу, тим менш вважаю доцільним дотримування чітких правил. Тому я вирішила більше не перейматися довжиною дописів, надмірною кількістю фотографій чи униканням політики - так буде природніше. Сподіваюся, що це не вплине негативно на ваші враження від цього блоґу :)


Майдан Незалежності - це перше, що асоціюється у мене з Києвом. Я досі пам'ятаю, як щодня дивилась новини, в яких більшість часу та уваги присвячувалося Помаранчевій Революції, як я вивчала перші українські слова... Так, гарні були часи, а я вже стаю сентиментальною... І якщо на початку 2005 року моєю заповітною мрією було просто потрапити в Україну, то через деякий час мені захотілося побачити її столицю й місце, з якого почалося моє захоплення. Я приїхала до Києва влітку 2007 року (тоді мені ще здавалося, що я знаходжуся дуже далеко на схід), сіла на метро на станції Вокзальна, вийшла на Хрещатику (чомусь я тоді вийшла на вулицю Інститутську), спустилася вниз і... "Невже це Майдан Незалежності?! Такий маленький?!"... Я згадала те, що бачила в новинах, порівняла з дійсністю та дійшла до висновку, що це те ж саме місце, просто в іншому масштабі. Переконалася, що по телебаченню все виглядає набагато більшим та ефективнішим, ніж воно є насправді. Не зважаючи на те, що мене тоді в Україні не було й на 5 років, що минули, я лишилась небайдужою до цього місця. 17 січня 2010, у день першого туру виборів, я гуляла Києвом під снігом, подивилась новорічну ялинку на Майдані й думала про те, що невідмінно щось закінчується.

Минули 3 тижні, минуло й розчарування результатами першого туру, які на жаль не могли мене здивувати... Та я знову приїхала до Києва, цього разу на цілих 3 дні. Мені вдалося подивитися між іншим університет, в якому я раніше збиралась вчитися (і ще рік назад була майже впевнена, що житиму й навчатимусь у Києві). Та я вірю, що зробила правильний вибір і не відчула жодного жалю, проходячи повз КНУ ім. Шевченка. До речі, чи ви знали, що червоний корпус КНУ спочатку був зовсім не червоним, а білим, але його перефарбували за зразком Зимового палацу в Петербурзі?


Я дуже люблю відвідувати старовинні будівлі й усвідомлювати, що декілька століть назад люди ходили тими ж самими вулицями, молились у тих самих церквах. Завжди намагаюсь уявити, як тоді виглядало їхнє життя. Тому мене подвійно розчарувала інформація, що Михайлівський Золотоверхий монастир був зруйнований комуністами у 30-их роках та відбудований вже у незалежній Україні. Основну причину мабуть не треба пояснювати - я ніколи не зрозумію, як можна нищити пам'ятки архітектури, невже не можна було перетворити монастир на музей (цього я звісно також не підтримую, але це б свідчило хоча б про елементарну повагу до культурної спадщини)? На думку тодішньої влади Михайлівський монастир не був достатньо старовинним, щоб займати місце у центрі Києва (було вирішено, що він не є пам'яткою доби Київської Русі, а "лише" українського бароко). Але зараз я не приділяю особливої уваги тому, наскільки старовинні стіни - головне, що помилку було виправлено та що золоті куполи монастиря знову чудово виглядають на фоні блакитного неба.


Неподалік розташований ще один дуже цікавий (принаймні мені, як прихильниці міського транспорту) об'єкт - київський фунікулер. Його було відкрито 1905 року та він став зручним рішенням проблеми зв'язку між Подолом та Верхнім містом. Спочатку він вважався просто одним з маршрутів міського трамваю, а вже зараз кияни та гості міста вважають цей вид транспорту незвичним :) Мені ось цікаво, як він працює - чи в мить, коли верхній вагончик починає спускатися, нижній автоматично починає підійматися? До речі, я пам'ятаю, що ще декілька років назад існували спеціальні жетончики на фунікулер. Такі гарні, що я собі один зберегла на згадку. І мабуть іншим вони теж подобались, бо жетончиків не лишилося. Мені соромно, тим більше, що свій я десь загубила :(

Оскільки я вже почала писати про засоби громадського транспорту у Києві, я не можу не згадати про метрополітен. Ви не бачите у ньому нічого надзвичайного? А я бачу :) Мені подобається довгий перехід між станціями Хрещатик та Майдан Незалежності, особливо ввечері, коли там мало людей. Цікаво йти декілька хвилин через тунель, знаходячись декілька десятків метрів під містом. За деякими даними у Києві розташована найглибша станція метрополітену у світі - це Арсенальна, глибина якої складає 105 метрів. Інші джерела вказують, що у Північній Кореї існує глибша станція, але поки це не перевірено - будемо вірити в український рекорд :)

Цікаво й те, що наступна після Арсенальної станція метро (Дніпро) знаходиться вже на поверхні. А далі - міст метро, по якому можна також ходити пішки (я про це нещодавно дізналась) :) Можна також вийти з метро на станції Гідропарк та підійти до річки, на якій вже майже не лишилось криги. Уявляю, як там гарно у сонячний влітку, коли на острові навколо все зелене, а на іншому березі можна побачити старовинний Київ у всіх яскравих кольорах... Треба буде подивитися через декілька місяців :)

А який сенс їздити до Києва взимку? Можна наприклад поспостерігати за виборами, не обов'язково у ролі офіційного спостерігача :) 8 лютого, на наступний день після другого туру виборів, на Майдані було зовсім спокійно, тим більше, що міська влада заборонила проводити там демонстрації. Зате під ЦВК зібралось чимало прихильників Віктора Федоровича, які були у чудовому настрої та вирішили повідстоювати свій вибір (і схоже, що непогано відстояли). Я постояла там трохи довше години, послухала веселі промови (дядько, якого можете побачити на фотографії, приїхав з Запоріжжя та закликав голосувати за Януковича - мабуть забув, що вибори вже пройшли), а отримавши безкоштовний чай та прапорець з написом "Янукович - наш президент!" вирішила більше не мерзнути й продовжила прогулянку Києвом :)

Минули наступні 3 тижні, відбулася вже інавгурація нового президента, а я змогла подивитися на столицю України з нової перспективи. І це не тому, що Київ змінився, а просто тому, що нарешті вирішила залізти на дзвіницю Софіївського собору. Не зважаючи на те, що я боюсь висоти, я з захопленням дивилась на місто. Щоправда не дуже зрозуміло, навіщо було будувати таку високу дзвіницю, якщо дзвіночки знаходяться майже внизу?... Можливо колись було інакше :)

Зізнаюсь чесно, що у сам день інавгурації (тобто 25 лютого) мені було сумно. І я навіть плакала, мабуть через надмірну сентиментальність. Але я переконана, що все буде добре та вірю, що навіть краще, ніж було до того. Поки що нічого не змінилося - і Майдан такий самий, і Україна залишилась найкращою країною світу (і навіть не намагайтесь зі мною сперечатися) ;), а я все ще не бачила багатьох її куточків. Тому життя продовжується - і чим більш воно схоже на велику подорож, тим краще й цікавіше :)