Докучаєвськ

Коли я починала цікавитись Україною та вивчати її географію, у мене з'явилось переконання, що Донбас - це сумний, забруднений та не вартий уваги регіон. Я уявляла його, як величезну агломерацію, котра лише адміністративно поділяється на різні міста. На це було декілька причин. По-перше, виникнення більшості міст на Донбасі пов'язане з розвитком промисловості у 19 сторіччі, а я виховувалась у місті, якому вже за 1000 років та вважала, що про привабливість даної місцевості свідчить передусім її старовина. По-друге, самі українці часто вважають, що на Сході країни "нема нічого цікавого", хоча не всі наважуються це перевірити :) По-третє, масштаб моєї мапи, привезеної з першої подорожі в Україну, був досить маленьким, тому назви багатьох міст на Донбасі були скороченими - звідси й враження, що їх там тисячі :)

Саме тому перший справжній допис у моєму блозі присвячується гарному та затишному містечку у Донецькій області, в якому мені вдалося побувати позавчора.


Історія Докучаєвська тісно пов'язана з видобутком флюсового вапняку та доломіту для металургійних заводів Донбасу. Селище, засноване 1912 року, називалось Оленівські Кар'єри, а у 1954 році отримало статус міста та нову назву в честь російського геолога, В. В. Докучаєва. Зараз у Докучаєвську проживають 24 тисячі людей, а Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат є найбільшим у Європі. Не зважаючи на те, що містечко оточене кар'єрами, насправді не відчувається його промислового характеру.


Одним з найгарніших місць у Докучаєвську (можливо завдяки великій кількості снігу, який нещодавно паралізував транспорт у Донецькій області) здався мені берег міського ставку, який встиг вже замерзнути. Звісно, такі фотографії небагато говорять про саме місто, але сподіваюся, що вони можуть служити доказом того, що на Донбасі можливо знайти гарну природу.


Відколи я почала подорожувати Східною Україною, намагаюсь у кожному місті знайти та сфотографувати пам'ятник Леніну. У Докучаєвську перший Ленін (у формі мозаїки) привітав мене вже на автовокзалі, але головний Ленін міста стоїть на площі перед будинком міської ради. Він особливий своїм українським патріотизмом - адже нечасто можна побачити Леніна й Тризуб на одній світлині!


Докучаєвськ активно готується до прийняття гостей під час Євро-2012. Вже встановлено нові таблички з назвами вулиць, які крім своєї двомовності цікаві ще й тим, що на них можна знайти чимало помилок. Я знайшла 3 (може хтось знайде більше?) і думаю... хіба справді так важко було перевірити написання цих декількох слів? Хоча, чесно кажучи, одну з цих помилок я підтримую - "Докучаївська" справді звучить українськіше, ніж "Докучаєвська", але щось мені підказує, що у даному випадку це скоріш прояв незнання офіційної назви свого міста, ніж національної свідомості :)


Людям, які не зацікавлені вапняком та доломітом, Докучаєвськ відомий в першу чергу зоопарком. Оскільки я потрапила туди взимку та ще й ввечері, тваринок я побачила небагато (найбільш мені сподобались лами) та вирішила не фотографувати, щоб не налякати їх спалахом. Зате мені вдалося знайти таку укрбабусю з укркотиком, а також багато персонажів з вітчизняних та зарубіжних мультиків :) Поряд з зоопарком знаходиться музей техніки, який належить флюсо-доломітного комбінату. Мені, як прихильниці Укрзалізниці, особливо запам'ятався вантажний вагон, який стоїть на колії зі справжнім семафором.

Вже після повернення додому я дізналась, що у Докучаєвську знаходяться печери, які деякий час мали статус пам'ятника природи. Але це лише одна з декількох причин, чому хочу відвідати це містечко ще раз: хочеться побувати у зоопарку влітку, коли там присутні всі його мешканці, а також краще придивитися самим кар'єрам. Приємно було також спілкуватися з докучаєвцями - вони здалися мені дуже привітними людьми, з радістю підказували дорогу... та розмовляли суржиком, іноді навіть з перевагою українських слів :) Хіба цього не достатньо, щоб хотіти повернутись туди? :)

Якщо у вас є бажання відвідати Докучаєвськ, найлегше потрапити туди з Південного автовокзалу у Донецьку. Автобуси ходять кожні 15-20 хвилин, їхати всього півгодини, а квиток коштує 7,50 грн. Насправді варто :)

Хто я така та як опинилася 1350 км від Львова

Ідея створення цього блоґу з'явилася у мене доволі давно - у січні цього року, коли я на мапі відвіданих мною українських міст почало з'являтися багато нових позначок. Бажання ділитися своїми враженнями від мандрівок та заохочувати до відвідування не лише популярних туристичних місцевостей, але й менш відомих куточків нашої країни було сильним, але ще сильнішою була невпевненість у моїй здатності регулярно вести блоґ та зацікавити хоч когось своєю писаниною. Минув майже рік і я вирішила, що годі планувати - треба нарешті спробувати.

Я народилась у Польщі та до 2004 року мене майже нічого не пов'язувало з Україною. Майже, тому що все ж таки моя бабуся родом з Львівської області, а я народилась у році, коли Україна стала незалежною. Але я не вважала це важливим аж до листопада 2004, коли почала захоплюватися цією країною. Згодом я вирішила вивчити українську мову, а у травні 2005 вперше побувала в Україні. Тепер я можу впевнено сказати, що ця тридневна подорож до Львова остаточно вплинула на те, що моя любов до України не минула, як інші дитячі захоплення, а ставала все сильнішою. Я користалася кожною нагодою відвідати улюблену країну, не зважаючи на те, що зазвичай я потрапляла лише до Львова та іноді у інші західно-українські міста, так чи інакше пов'язані з історією Польщі. Скоро у мене з'явилися українські друзі та завдяки їхній гостинності я змогла пізнавати також інші регіони й спостерігати за щоденним життям України та її мешканців.

Минуло 5 років. Мені вдалося здійснити свою найбільшу мрію - я переїхала в Україну, навчаюсь в українському університеті та надалі користаюся кожною нагодою відвідувати нові міста або повертатися у ті, з якими у мене пов'язані незабутні спогади :)

Чому 1350 км від Львова? Тому що моє ставлення до цього міста дуже сентиментальне. Кожна поїздка до Львова нагадує мені про часи, коли я дуже цінувала кожну хвилину, проведену в Україні, не знаючи, коли я зможу знову її побачити та про мої перші спроби розмовляти українською. Раніше я була впевнена, що якщо мені вдасться поступити в університет в Україні - я точно житиму й навчатимусь саме у Львові. Але я вибрала інше місто, розташоване за 1350 км від Львова (Автошляхами наче трохи ближче, але я велика прихильниця залізниці, тому мій шлях до Міста Лева складає саме 1350 км) і я впевнена у правильності цього рішення :) Отже, вітаю на моєму блозі й бажаю чудових вражень від віртуальних та передусім справжніх подорожей Україною :)